Мільйони українців після початку повномасштабного російського вторгнення були змушені залишити Україну. Частина з них повернулася, інші продовжують жити в Європі, Північній Америці, Австралії та інших частинах світу. Разом із питаннями безпеки, роботи й адаптації дедалі важливішим стає інше — як не втратити зв’язок із власною країною, культурою, мовою та духовною традицією, – повідомляє інформаційне агентство Hronikers.
Однією з відповідей на це питання має стати міжнародний духовно-мистецький проєкт «12 духовних святинь України», презентований 11 серпня у Софії Київській.
Автором ініціативи став народний художник України Володимир Козюк. Над створенням образів він працював разом із художником Владиславом Задворським.
Дванадцять образів Пресвятої Богородиці, створених українськими художниками під час війни, передадуть до храмів, монастирів і духовних центрів у США, Франції, Італії, Швейцарії, Канаді, Австралії, країнах Африки та Європи, а також на Святу Гору Афон.
Ікони залишатимуться за кордоном. Таким чином у різних частинах світу мають з’явитися постійні духовні осередки, пов’язані з Україною, де молитимуться за її воїнів, перемогу та справедливий мир.
Від Софії Київської — до українців світу
Символічно, що міжнародний шлях святинь розпочинається саме із Софії Київської — місця, яке понад тисячу років пов’язане з українською державністю, християнською традицією та європейською історією України.
11 серпня Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній особисто освятив дванадцять образів.
Він наголосив, що Україна має власну багату духовну й культурну традицію, якою може ділитися зі світом.
«Ми справді маємо що дарувати світові. Ми багаті, у нас є давня славна історія і дуже славні люди, які вміють творити — навіть в умовах цієї страшної війни», — зазначив Предстоятель ПЦУ.
За словами Епіфанія, створені під час війни образи несуть інший зміст, ніж звичайний мистецький проєкт.
«Ці ікони народжені в умовах цієї жорстокої війни, але вони несуть тепло, молитву та добро», — сказав Митрополит.
Українська ідентичність без кордонів
Співорганізатор проєкту, меценат Микола Філонов вважає, що міжнародна місія святинь має особливе значення саме зараз, коли значна частина українців перебуває за межами держави.
Український храм, ікона, молитва, мова та культура можуть залишатися для цих людей частиною дому навіть за тисячі кілометрів від України.
На думку Філонова, такі проєкти дозволяють створювати зв’язок між державою та українцями світу не адміністративними чи політичними механізмами, а через спільну ідентичність.
«Ця подія має багато важливих вимірів. Але головне для мене — усвідомлення того, що ця та подібні ініціативи вже будують духовні мости між Україною і нашими людьми у всьому світі. Переконаний, що, об’єднуючи зусилля Церкви і держави, громадянського суспільства та бізнесу, митців і медіа та всіх, хто вболіває за майбутнє України, ми здатні перетворити ці окремі духовні місточки на великий Шлях. Шлях, який веде до України. Шлях повернення додому», — наголосив Микола Філонов.
Перший духовний міст уже прокладено
Одна з ікон проєкту вже вирушила за океан — її передали українським громадам Австралії та Нової Зеландії.
Організатори пропонують надалі послідовно передавати святині до різних країн, перетворивши проєкт на тривалу міжнародну ініціативу.
Таким чином кожна наступна ікона може стати центром окремої історії — про українську громаду певної країни, її храм, людей, які там живуть, та їхній зв’язок із Батьківщиною.
У перспективі це означає появу своєрідної духовної мережі України у світі: від Австралії та Канади до Європи, Африки й Афону.
Ікона як частина дому
Підтримку такому баченню проєкту висловив голова Благодійного фонду «МХП-Громаді» Володимир Забела.
За його словами, боротьба України відбувається не лише за території. Не менш важливим є збереження власної ідентичності та те, якою Україна постане перед світом після завершення війни.
«Важливо, як саме Україна буде звучати після нашої перемоги», — наголосив Забела.
Меценат Володимир Іжевський також вважає, що міжнародний проєкт має показувати сучасну Україну як живу націю, яка попри війну продовжує творити.
«Цей проєкт покаже, що є така нація — Україна. Ми є, ми живемо, ми боремось і ми будемо», — сказав Іжевський.
Для українців за кордоном ці святині можуть мати ще більш особистий зміст. Людина може жити в Торонто, Парижі, Римі чи Сіднеї, її діти можуть ходити до місцевої школи та поступово інтегруватися в інше суспільство. Але українська парафія, мова, традиція, спільна молитва та український образ залишають простір, у якому зв’язок із Батьківщиною продовжує жити.
У заході також взяли участь перший заступник Міністра культури України Іван Вербицький, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, представники КМДА, меценати та гості.
Місце освячення ікон було вибране недарма. Адже Собор витримав пограбування та руйнування. Совіти ж хотіли його підірвати, і молитві у стінах святині довелося замовкнути, аби тільки врятувати тисячолітні фрески.
Директорка Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська зазначила:
«Коли кажуть, що ми йдемо в Європу, я заперечую: ми повертаємося в Європу», — сказала Куковальська.
За її словами, сьогодні Україна фактично заново розповідає світові власну історію, яку протягом століть намагалися привласнити або стерти.
Хто стоїть за проєктом
Автором міжнародного духовно-мистецького проєкту «12 духовних святинь України» став народний художник України Володимир Козюк. Над образами він працював разом із художником Владиславом Задворським.
Кураторка проєкту — Оксана Старак-Повякель, керівник — протоієрей Віталій Даньчак, співорганізатор — Микола Філонов.
Головним меценатом проєкту стала родина Іжевських та родина Філонових.
Серед жертводавців також: Ігор Ільчишин, Данило Умрихін, Ростислав Тістик.
Партнер ініціативи Дмитро Корзун.
Інформаційну підтримку проєкту надають видання LB.ua («Лівий берег») та його шеф-редакторка Соня Кошкіна.
“Є такий вислів, що ікона – це вікно, через яке Господь дивиться на світ. У ці буремні часи сили можна черпати з віри, зі знання, що Господь – є, що він оберігає та підтримує. Дивлячись на ікону, ти про це згадуєш. Українці зараз розкидані по світу і, на жаль, не можуть повернутися до своїх домівок тоді, коли захочуть. У когось дім зруйнований. Але люди мріють про день перемоги, про повернення додому, і їм потрібні сили. Проект важливий, бо ікона нагадує про власну силу та впевненість вистояти”, – сказала шеф-редакторка LB.ua Соня Кошкіна.
Шлях, який веде до України
Проєкт «12 духовних святинь України» фактично ставить ширше питання, актуальність якого після початку великої війни лише зростає: як Україні залишатися присутньою в житті своїх громадян, навіть якщо між ними й Батьківщиною тисячі кілометрів.
Відповіддю можуть бути не лише державні програми чи цифрові сервіси. Таку роль здатні виконувати культура, Церква, українські громади, мова, мистецтво та спільна історична пам’ять.
Дванадцять ікон — лише дванадцять точок на величезній карті світу. Але за задумом організаторів кожна з них має стати духовним містком між Україною та її людьми.
І якщо таких містків ставатиме більше, вони можуть скластися у той самий «Шлях повернення додому» — шлях, який дозволяє залишатися частиною України незалежно від того, наскільки далеко від неї сьогодні живе людина.
