Під час «Книжкового Арсеналу» у Києві Президент України (2005-2010 рр) Віктор Ющенко поділився глибокими роздумами про значення трипільської культури для сучасної України, небезпеку втрати історичної спадщини та важливість меценатства з боку великого бізнесу.
Пропонуємо повний текст його виступу та відповідей на запитання журналістів.
Про ризик «програти» Трипілля так, як Україна вже програла Скіфію
«Сьогодні проєкт “Україна. Світ Трипілля” є надзвичайно важливим. Я почну з того, що дуже не хотів би, аби ми програли Трипілля так, як свого часу програли Скіфію.
Дві третини скіфської культури географічно розташовувалися на теренах сучасної України. А якщо брати наші етнічні історичні землі, то це практично стовідсоткова дислокація племен, з яких складалася Скіфія. Та, на жаль, зусиллями імперської науки, педагогіки та освіти все викривили так, що пересічний українець сьогодні не відчуває свого дотичного відношення до цієї величної культури. Хочете подивитися на хорошу скіфську колекцію? Їдьте в Ермітаж. В Україні ж немає жодного масштабного музею цієї епохи. А тим часом Геродот описував скіфську культуру як таку, куди входили сім слов’янських племен, які він згодом поділив на групи: скіфів-орачів, землеробів, кочовиків та царських скіфів.
Ми не маємо права повторити цю помилку з Трипіллям».
Про витоки європейської цивілізації та гігантські протоміста
«Трипілля — це, можливо, перша точка в усій Європі, де кочівник нарешті зупинився. І була лише одна причина для цієї зупинки — землеробство, зокрема зернове. Тільки після того, як наші предки освоїли обробіток землі, з’явилися гончарство, ткацтво, обробка металів та капітальне будівництво.
Сьогодні на території України зафіксовані найбільші площі трипільських поселень. Одне таке поселення могло займати понад 450 гектарів! Для порівняння: в Давніх Афінах держава мала 12–15 гектарів площі та близько 12 тисяч населення — і це вже вважалося прообразом міста-держави. А в нас 7,5 тисяч років тому існували гігантські поселення на 450 гектарів, де проживала 21 тисяча людей. Це перша зернова культура Європи!
І досі у нас немає єдиного великого куточка, куди можна було б прийти, поговорити, дослідити цю тему та сформувати плани на майбутнє. А це ж слава нашої нації. Це наше коріння».
«До чого я все це схиляю? Це суб’єктність моєї нації. Суб’єктність! Це право на свою власну культуру, яке автоматично означає право на свою власну державу. Тому найбільше, чого мені хочеться — щоб на Трипілля дивилися не просто як на чиєсь приватне захоплення чи хобі, а як на національний обов’язок: цю культуру шанувати й піднімати. І повернена пам’ять віддасть нам належне — і як державі, і як нації».
Про роль великого бізнесу та приклад компанії МХП
(Відповідь на запитання: «Чому підтримка великого бізнесу, такого як МХП, є настільки важливою для подібних культурних проєктів?»)
«Мені здається, це прекрасний приклад. Якщо ми подивимося на західну культуру і запитаємо про фінансування будь-якого відомого театру в Парижі, Берліні чи Відні — виявиться, що вони на 80% утримуються саме бізнесом. Вибачте, я не хочу образити нікого з державних мужів, але в усьому цивілізованому світі саме свідоме суспільство та бізнес опікуються такими делікатними сферами, як музейна справа, культура й театр.
І тому компанія МХП показує дуже правильний приклад. Вони прийшли підтримати ту сторінку нашої культури, яка ще не так глибоко відклалася у свідомості сучасних українців. Ми вже близько двох років спільно з Благодійним фондом “МХП-Громаді” реалізовуємо низку проєктів, які дотичні до трипільської теми.
І я не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що наша кінцева мета — це створення великого європейського Музею трипільської цивілізації. Бо це перше місце в Європі, де людина поклала в землю зерно, воно проросло, і з цього колоска народилися всі інші заняття людства. Це фундаментальні, базові речі, які належать Україні. Трипіллям ми ризикувати не можемо».
Спадщина, що лежить просто під ногами
(Репліка журналістки: «Я щойно повернулася зі зйомок на Ямпільщині (Вінницька область) — там люди просто на власних городах знаходять унікальні фрагменти трипільських амфор, розписані охрою. Вона вічна, вона не зникає з часом»)
«Абсолютно так! Ми маємо надзвичайну, феноменальну історичну спадщину, якою зобов’язані пишатися. І найголовніше — все це багатство та його справжню цінність повинні змалечку знати наші діти».
