В’ячеслав Ковальський – снайпер 13 Головного управління військової контррозвідки СБУ. Саме він восени 2023 року зробив рекордний результативний постріл, поціливши у російського офіцера з відстані 3800 метрів.
Зробив він це з багатоцільової гвинтівки “Володар обрію” – унікальної українською зброї, розробленої бригадним генералом військової контррозвідки СБУ Іваном “Хантером” Лукашевичем. Вона дозволяє вести ефективну снайперську стрільбу на відстані до 2500 мерів. І, як показала практика, навіть більше – за умови вдалого збігу чисельних чинників, що впливають на успішність пострілу, та доброї вдачі.
Поспілкуватися з В’ячеславом Ковальським вдалося під час передачі снайперам СБУ прицільного комплексу Archer TSA-7 вартістю понад 700 тис. грн, який для українських захисників придбали учасники та партнери ГО “Ми – Вінничани”.
– Пане В’ячеславе, ви відомі як людина, яка зробила рекордний постріл на 3800 метрів. Чи за цей час ви або хтось інший наблизився до такої дальності?
– Якщо почати зі коротенького екскурсу в історію, попередній рекорд був на відстані 3540 метрів. І це дуже велика відстань. Річ у тому, що треба, щоб збіглися декілька чинників. По-перше, потрібно, щоб була сама можливість зробити такий постіл. Треба бачити на цю відстань, все зняти. Треба бути на такій позиції, де це можливо. На рівнинній місцевості такий постріл зазвичай практично неможливо зробити через ландшафт. У нас була висота, з якої ми досить довго спостерігали переміщення противника, і це був один з найдальших пострілів. Зробити його більшим – сумніваюся, що це можливо. Може, теоретично. Це дуже довга, кропітка праця.
До того ми робили постріли ближчі – на 2700, на 3000 метрів. Там, де був зроблений той постріл, на херсонському напрямку, ми сиділи пів року, працювали з нашого берега по противнику. Росіяни там набудували фортифікаційні споруди, сидять там – і ми собі сидимо, а як вдається, то стріляємо.
– Згадані вами 2700, 3000 метрів – це звичайні робочі відстані?
– Це не звичайні відстані. Це далеко. Але там “Володар обрію” дозволяв так стріляти. Там така позиція, що ми зверху, бачимо все внизу. І в нас це було трошки простіше, бо перед нами річка. А якщо взяти десь на сході, то там вже поля, перешкод ніяких немає, треба підходити ближче. І це всі бачать. А коли бачать, що ти йдеш з цими гвинтівками здоровими, то ніякої контрснайперської боротьби не проводиться. Снайпер [по снайперу] зараз не стріляє. Зараз тільки побачили машину – одразу “гради”, дрони, все летить з тієї сторони.
– Наскільки змінилися відстані та особливості снайперської роботи за два роки з лютневого нападу і, наприклад, за всі 10 років війни?
– Вся снайперська робота по-трохи зміщувалася: калібри збільшувалися, щоб снайпер був на безпечній відстані і міг зробити дальні постріли. Зараз калібри дійшли до дуже великих, до 375-го тощо. Раніше, на початку першої війни з 2014 року, був 308 калібр, був 338 лапуа магнум – рідкісний калібр, з яким всі хотіли працювати, бо він дозволяв стріляти на відстань понад кілометр, але було мало таких гвинтівок. А зараз працювати 338-м з таких відстаней, як 1300 метрів, можливість з’являється досить рідко. Тому що дуже велика активність fpv-дронів, розвідки з “мавіків”, тож підійти на відстань ближче кілометра дуже проблематично.
– Наскільки сильно дрони змінили роботу снайпера?
– Дуже суттєво. Зараз оператор fpv-дрона може завдати більш точного враження, більше пролетіти, побачити, зафільмувати. А снайпери хоч і стали використовувати більші калібри, подолати відстані, на яких ефективні дрони, не можуть. Зараз йде війна дронів.
– Тобто дрони потроху забирають роботу у снайперів?
– Вони забрали дуже багато роботи. Дрони – це зараз основний засіб піхотного ураження.
– Ви зараз згадали, як змінилася робота снайпера, а наскільки змінилися ризики? В одному з інтерв’ю ви згадували, що росіяни сліплять лазерами…
– Таке застосовувалося тоді, коли відстані були досить невеликі. Ставилися лазерні пастки – такий прилад, який випромінює лазер, і якщо він потрапляє тобі через оптику, то випалює сітківку. Але ж лазер теж діє на певній відстані, а відстані зросли, тож лазер вже не має такого впливу. І снайпери як потенційна загроза ворогу стали менш безпечними, тому що зараз основну вражаючу силу має fpv.
Якщо в мене куля пролетить повз супротивника на відстані 3 міліметри, йому нічого не буде. Якщо ж підлетить і підірветься дрон, буде осколкове ураження тощо.
– Прицільний комплекс Archer TSA-7, який передали «Вінничани», – що він може виконати і наскільки він добрий у роботі?
– Аналогу йому я навіть не можу назвати – щоб суміщалися і тепловізійний приціл, і далекомір, і балістичний калькулятор. Я інших таких не знаю. Чим він допомагає? По-перше, зараз основна робота снайпера у нас змістилася в нічний час доби, тому що тоді снайпери менш помітні. А вночі робота із тепловізійним прицілом – саме те, що треба. І цей унікальний прилад дозволяє нам розраховувати, як найкраще виконати наше завдання.
– Ви сказали, що аналогів немає. Іноземних таких немає, вони такі комплекси не роблять?
– Якщо вони є, то вони кратно дорожчі.
– Якщо говорити про гвинтівки, у вас є улюблена? Які гвинтівки ви б визначили як особливо вдалі?
– Я тому і люблю “Володаря обрію”, що він дозволяє стріляти на відстані, які іншим калібрам, іншим гвинтівкам не підкорюються. З ним важко працювати, тому що це досить великий калібр, але ж він дає змогу снайперу сидіти далі і вражати противника на більшій відстані. Калібр, який зараз використовується на “Володарі обрію”, – він унікальний, інших таких немає. Він дозволяє кулю 50-го калібру розганяти до швидкості понад 1000 метрів на секунду. Причому там декілька калібрів може використовуватися, це ж мультикаліберна гвинтівка.
– Яка в неї, скажемо так, нормальна робоча дистанція?
– Тут дуже складно сказати. Тому що коли відстань росте, то й влучити складніше. Тому, наприклад, якщо ми беремо аналогічні гвинтівки менших калібрів, то, наприклад, 338 калібр дозволяє з впевненістю на 90% влучати на 1000 метрів. А ця гвинтівка може влучати на відстань 1500 метрів з тими ж 90%. А пів кілометра – це дуже велика відстань. І мало того, що вона дає можливість влучати, в неї енергетика кулі набагато більша. Тобто якщо вона навіть на 2,5-3 кілометри залітає, в неї енергії вистачає для ураження противника.
Треба розуміти, що коли я стріляв на 3 800, то куля підіймалася вгору на 90 метрів. Вона ж летить за балістичною кривою, на 90 метрів підіймається, потім вітер здуває її метрів на 10 вбік. Це треба врахувати. Це важко, і, звісно, у рекордному пострілі є велика частка випадковості, везіння. Але чим кращий калібр, чим краща кваліфікація стрілка, тим вірогідність влучання більша.
– Ви згадували, що чекали на цей постріл дві години…
– Дві години – це, власне, саме в той день. Але зазвичай доводиться чекати набагато більше, можна й добу чекати.
– І може не бути пострілу?
– Якщо в мене ціль на відстані півтора кілометра, і вона рухається, то це ще один чинник для того, щоб промахнутися. Тому якщо ціль буде рухома на півтора кілометра чи на два, я не буду робити постріл. Щоб і себе не наражати на небезпеку (а також напарників, адже снайпер працює не один, – Ред.). Куля летить якийсь час – наприклад, на два кілометри вона летить чотири секунди. Мені треба впевнитися, що ціль не буде рухатися стільки часу. А от якщо ми повернемося до дронів, то дрон може летіти 2-3 кілометри, зависнути над ціллю, відстежувати, пришвидшуватися, зупинятися. Тому зараз вони потужна зброя.
– На вашу думку, яка має бути найголовніша якість для успішного снайпера?
– Як вам сказати… Це дуже багато роботи. Щоб влучно стріляти на таку відстань, треба мати великий досвід. Треба розбиратися у всіх настройках балістичного калькулятора, мати велику практику, розуміти, як діє вітер. Наприклад, якщо ми працюємо з закритої позиції, я вітер не можу навіть поміряти. І мені треба мати багато досвіду, щоб, припустимо, по тому, як рухається міраж, зрозуміти, яка сила вітру і яку треба внести поправку.
– Тобто ви можете визначити силу вітру по зовнішніх ознаках?
– Найкращий чинник, за яким можу орієнтуватися — це міраж. Як він тече, закипає чи якось по-іншому поводиться. Стрільці це добре розуміють, і чим більше в них стрілецької практики, тим краще вони на цьому розуміються.
Якщо ми сидимо у закритому приміщенні, десь у глибині, і мені треба стріляти, мені треба ввести вітрову поправку. Я не можу вийти і щось міряти вітроміром. Тому я дивлюсь на якісь зовнішні чинники, які можуть ідентифікувати вітер. Мені треба силу, напрямок. Все це треба враховувати. Вітер – це найскладніше.
– На останок: як би ви охарактеризували роботу снайпера?
– Це дуже важка робота. І зараз ми змушені освоювати суміжні спеціальності. Якщо ми говоримо про снайперську роботу, то якщо ми не зайняти в бойовій роботі, ми постійно тренуємося. Стріляємо, щоб була велика практика. Але паралельно ми зараз проходимо і fpv-курси, і інженерні, і медичні. У нас не буває вихідних. Якщо ми не працюємо, ми вчимося. І для того, щоб перемагати противника, треба вчитися постійно. Тому що характеристики зброї, яка зараз використовується, змінюються досить швидко.
Олекса Шкатов