З початку повномасштабного вторгнення журналісти Gazeta Wyborcza не лише висвітлюють події в Україні, а й регулярно доставляють гуманітарну допомогу в найгарячіші точки. Завдяки підтримці донорів вони допомагають дитячим будинкам, закладам соціального захисту та громадським організаціям. Але навіть для тих, хто вже звик бачити війну зблизька, ця поїздка була особливою.
Влучність крізь десятиліття: як працює легендарна гаубиця M101A1
Бійці швидко знімають камуфляжні сітки з гаубиці. На позиції панує напружена тиша, яку порушують лише короткі команди.
— Мета…, азимут…, наводити і доповідати! — голос навідника різко прорізає повітря.
— Готовий!
— Один для завантаження. Один вогонь!
Заряджаючий підбігає, притискаючи до грудей важкий снаряд. За мить пролунав гуркіт. Вдалині, майже на горизонті, здіймається димний грибок вибуху. Гільза дзвінко падає на землю.
Стрільба ведеться з навчальної позиції, але умови тут цілком бойові. Ми стоїмо за кілька кілометрів від фронту, неподалік від Костянтинівки. Навіть тут, у тилу, машини, що привезли нас, швидко від’їжджають на безпечну відстань. Російські дрони-розвідники не дрімають.
Та є дещо, що дивує ще більше, ніж сама стрільба. Гармату обслуговують не кадрові артилеристи, а бійці Державної прикордонної служби України (ДПСУ).
— Чому прикордонники працюють із артилерією? — перепитує пресофіцер Андрій Демченко і сам же відповідає:
— Це вимога часу. Ми — частина сил оборони. Росія вторглася не лише на фронті, а й на наших кордонах. Ми маємо знищувати ворога.
Від початку повномасштабного вторгнення ДПСУ отримала не лише буксирувані гаубиці, а й реактивну артилерію. Бійці використовують хорватські 128-мм установки RAK-SA-12, які можна встановлювати навіть на позашляховики, що робить їх мобільними і смертоносними.
Костянтинівка: місто-привид, яке тримається попри все
Дорогою до позицій прикордонників ми проїжджаємо через Костянтинівку. Колись у цьому місті вирувало життя, працювали великі підприємства, а швидкісні потяги “Інтерсіті” пов’язували його з Києвом. Сьогодні воно майже спорожніло.
Вулиці безлюдні. Лише зрідка можна побачити місцевих, які швидко проходять від одного укриття до іншого. Більшість квартирних вікон закриті плитами OSB. У повітрі – важка тиша, яку лише зрідка порушують віддалені вибухи.
На вулицях переважно військові машини. Магазини відкриті, але покупців у них майже немає. Людям дозволено перебувати надворі лише чотири години на день. Комендантська година триває з 15:00 до 11:00 – довше, ніж у більшості інших міст.
Бої зовсім поруч. Менш ніж за десять кілометрів на північний схід від нас — Часів Яр, який українські війська героїчно утримують. Якщо росіяни прорвуться далі, Костянтинівка може стати їхньою наступною ціллю.
“Баба Яга”, “Вампіри” і “Рубаки”: як дрони змінюють війну
Від артилерійських позицій ми рухаємося далі, в поле, де українські військові працюють з дронами.
Солдати витягують з позашляховика великий квадрокоптер. Він чорний, з розкинутими лопатями — схожий на павука, що готується до стрибка.
— Це “Баба Яга”, — пояснює офіцер на псевдо “Рись”. — Вони бояться її до смерті.
Росіяни дали таку назву українським важким ударним дронам, які здатні скидати міни та бомби на ворожі позиції. Уночі вони майже невидимі, а їхній звук чути з різних напрямків, що дезорієнтує ворога.
— Росіяни шоковані тим, що ми почали працювати і вдень, — посміхається оператор дрона “Джин”. — Якось ми перехопили їхню розмову: “Ми не можемо наступати, Баби Яги працюють!” Командир їм кричить: “Йдіть вперед, або я вас ліквідую!” А вони йому: “Ми не можемо, вони прийшли за нами!”
FPV-дрони, керовані від першої особи, стали грізною зброєю українських сил. Молодий оператор на псевдо “Mały” розповідає, що починав війну у мінометному підрозділі, а потім перейшов на безпілотну розвідку.
— Виявили склад мінометних боєприпасів — знищили. Потім знайшли їхніх операторів і зробили їх “двохсотими”. За ними приїхала машина — і ми її також “обнулили”, — розповідає він.
Майбутнє війни — мобільність і технології
ДПСУ розвиває не лише артилерійські підрозділи, а й дронові війська. “Фенікси” — елітний підрозділ прикордонників, що спеціалізується на безпілотних ударах. На їхньому рахунку вже сотні знищених цілей, включаючи танки, артилерійські установки та радіолокаційні станції.
Офіцер Світлана Савчук, яка служить у західній частині України, наголошує:
— Прикордонники воюють всюди — і на фронті, і в тилу. За десять років моєї служби ми перетворилися на сучасну бойову силу.
Наостанок ми згадуємо слова “Джина”, який керує “Бабою Ягою”:
— Найкраще в цій роботі — це слухати, як вони панікують по рації. Вони нас бояться. І це правильно.
Українські прикордонники доводять, що їхня робота — це не лише контроль кордону, а й активна боротьба на передовій. У їхніх руках не лише автомат, а й артилерія, безпілотники і високі технології, що змінюють хід війни.