З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну уся діяльність країни спрямувалася на оборону та підтримку військових. В тому числі — бізнес. Йому довелося переформатовуватись, релокувати виробництва, шукати нові можливості для роботи й нові шляхи для експорту. Попри все — бізнес вистояв і продовжує підтримувати країну.
Про соціально відповідальний бізнес, допомогу військовим і громадам та роль локальних громад у майбутньому країни ми поговорили з Юрієм Мельником, заступником голови правління МХП.
Чому одна з місій великого бізнесу – підтримувати економіку та суспільство?
— Кожен має займатися своєю справою і займатися нею відповідально. Для великого бізнесу це поширюється не тільки на виробничі процеси, безпеку працівників чи інші речі, але й на соціальну відповідальність, якої очікують від нього. Я вважаю, що МХП і підприємства, які входять до складу нашої групи, цьому критерію відповідає.
По-перше, ми вчасно й справно сплачуємо податки, звітуємо про це. Тобто вже цим робимо вагомий вклад в економіку. По-друге, оскільки в нас тисячі працівників і ми щиро піклуємося про них, то маємо це доводити не тільки на підприємствах чи в полях, але й за межами компанії. Відтак це переростає в підтримку громад і спільнот, де живуть наші співробітники. У такий спосіб формується наша відповідальність перед людьми, громадами та країною в цілому.
Це дало свої результати на початку повномасштабного вторгнення. В МХП бізнес побудовано настільки правильно, що він вистояв в період війни, зберіг свою цілісність. У нас не було часу на розгубленість, ми розуміли, що маємо сконцентруватись і вистояти. Тому що за стійкістю нашого бізнесу була стійкість людей, які в нас працюють, була стійкість регіонів, де є наш бізнес, стійкість держави. І, виробляючи харчову продукцію, яка була надзвичайно важлива в перші дні повномасштабного вторгнення, ми зі своєю задачею впорались.
Я не хочу давати забагато цифр, але одна з них є дуже характерною. В перші кілька місяців вторгнення ми передали безкоштовно 13 тисяч тонн м’яса птиці, яке було тоді в дефіциті. Воно пішло в першу чергу на потреби сил оборони, внутрішньо переміщених осіб, людей, які жили в громадах в умовах, коли були зачинені магазини.
І, спілкуючись з представниками різного бізнесу, я скажу, що усі намагались так робити. Не було нікого, хто намагався уникнути чи перечекати, усі допомагали в міру своїх можливостей. І великий бізнес, і середній, і малий. Бо якщо ми живемо й працюємо в цьому суспільстві, то маємо й підтримувати його в кризові періоди.
Наскільки сильно, на вашу думку, від війни постраждав аграрний бізнес і наскільки добре йому вдається відновлюватися?
— Аграрному бізнесу надзвичайно складно. І в першу чергу саме тому, що він експортно орієнтований. Експортні шляхи в основному були спрямовані через чорноморські порти. І після російського вторгнення довелося повністю міняти логістику через західний сухопутний кордон. Але суходолом неможливо пропустити ті обсяги продукції, які ми, як країна, традиційно експортували. І зернова, і олійна сировина, і олія, й продукція переробки — це десятки мільйонів тонн. Це призвело до того, що вартість логістики виросла в рази.
Відтак сьогодні бізнес хоч і намагається реалізовувати аграрну продукцію, але це відбувається з мінімальним виторгом, якого іноді не вистачає навіть для покриття витрат. Тому так важливо зберегти зерновий коридор.
Хотіла б повернутися до питання підтримки регіонів. Чому компанія обрала фокусом підтримки саме регіональні громади, їхні соціальні ініціативи та місцеві мікробізнеси?
— Відповідь дуже проста. Ми – компанія, яка виробляє продовольство. Наші підприємства розташовані в різних регіонах. Там живуть і працюють співробітники МХП. Сьогодні в нас працює понад 25 тисяч людей. Велика частина з них – мешканці невеликих населених пунктів. Окрім того, ми маємо орендодавців, які в регіонах здають підприємствам землю в оренду. В нас в обробітку десь 350 тисяч гектарів землі і, відповідно, близько ста сорока тисяч орендодавців.
І ми розуміємо, що для якісного життя в регіонах їм усім важливо мати ще й безпечний, цікавий, комфортний простір у громадах. Тому що громада це – не просто територія, це в першу чергу люди. І вони мають повне право отримувати там максимальний комплекс послуг для того, щоб їхнє життя було повноцінним. Відповідно, буквально з найперших років функціонування компанії МХП — ми обрали фокус на покращення життя в громадах. Це – й інфраструктурні проєкти, і освітні, і підтримка медицини, спорту, культури, правопорядку тощо.
Ми зробили фокус на те, що завдяки нашій бізнес-діяльності на території цих громад вони повинні бути у виграші. Громади мають через взаємодію з бізнесом отримати доступ до тих благ, які є сьогодні в містах. Фокус був на тому, щоб розвивати освітянські, спортивні, культурні проєкти, проєкти з охорони здоров’я, доступу до побутових послуг. І нам це вдається. Через конкурси “Час діяти, Україно!” та “Роби своє” змінюються школи, у профтехучилищах з’являються нові кабінети з інноваційним обладнанням, в укриттях лікарень проводяться тренінги й обстеження.
Побутує думка, що село зникає. Чи спонукають подібні ініціативи людей лишатися в громадах?
— Як на мене, це завдання комплексне. І має поєднувати як зусилля місцевих органів виконавчої влади, так держави та її партнерів. Бізнес є партнером і громад, і держави в тому, щоб сільська територія була комфортною для проживання.
В умовах війни, куди в першу чергу їхали люди — в село. Чому? Тому що село може прогодувати, село може прихистити і саме тому в селі необхідно створювати умови для того, щоб життя людей було комфортним і повноцінним.
Відтак, наші ініціативи, якщо вони вбудовані в правильну стратегію розвитку громади, можуть спонукати людей жити щасливим життям у своїх населених пунктах.
Як ви можете оцінити зусилля влади в цьому плані і чи є вони взагалі?
— Є і їх багато.Скажімо, ми згадували про те, що в нас є проєкти, які ми реалізуємо вже протягом багатьох років і які є досить успішними. От, наприклад, проєкт “Час діяти, Україно!”. Це – про взаємодію саме з громадами з точки зору розвитку або забезпечення тих потреб, які періодично виникають в громадах. Тобто представники громади (школа, активісти, дирекція клубу тощо) можуть подавати заявки й вигравати гранти на різні важливі для населеного пункту проєкти: від лавочок у парку, до облаштування спортмайданчика, клубу, створення хабу і т.д.
Подібних проєктів ми втілили за минулий рік понад сто. Фонд на це спрямував більш ніж вісім мільйонів гривень, але ще понад десять мільйонів — це були партнерські кошти (місцевої влади, бізнесу). Тобто те, що тут залучалося фінансування з різних джерел, якраз характеризує те, що в розвитку громад зацікавлені всі сторони.
Цей же підхід зберігся й 2022 року. Ми навіть не вагалися торік, чи варто реалізовувати проєкти з розвитку громад. Але були приємно вражені, що й інші бізнеси та місцева влада теж охоче долучаються до цього процесу.
Це говорить про те, що є періоди, коли треба сподіватись на державу, а є періоди, коли треба максимально сконцентруватися, об’єднати зусилля самостійно.
Фонд підтримує в тому числі культурні проєкти, хоч багато людей і вважають, що культура не на часі. Як ви це пояснюєте для себе в компанії та для учасників ваших ініціатив?
— Підтримка культурних проєктів завжди на часі. Бо це — не про розваги, а саме про об’єднання людей, формування віри, що ми працюємо на перемогу і вона обов’язково буде. У перші місяці війни ніхто не розважався, але ми всі співали гімн, “Ой у лузі червона калина”, хтось почав читати історію, шукати патріотичні фільми. Це було не про розваги, а про підтримку української ідентичності.
Підтримка культури благодійним фондом “МХП – Громаді” дуже різнорівнева. В нас є взаємодія, наприклад, із Національним музеєм народної архітектури та побуту України. Також була маса проєктів в громадах з відродження або збереження традиційних українських промислів — проєкти зі збереження ткацтва, гончарства, кобзарства.
Є великі проєкти. Наприклад, спільно з багатьма партнерами (за ініціативи Офісу президента, разом з Асоціацією «Дивись українське!», Держкіно та низкою інших компаній і організацій) втілили “Кіно заради перемоги!”. Це – масштабний кінотур, в межах якого з 6 серпня 2022 до 6 лютого 2023 року відбулось 1117 кінопоказів 44 українських повнометражних стрічок у 186 населених пунктах та військових частинах 21 області України та місті Києві.
Також з’явився ще один новий проєкт. Є такий патріотичний гурт, який я особисто дуже ціную — Kozak System. І з його лідером Іваном Леньо, ми зрозуміли, що їхню творчість треба популяризувати в громадах, бо це заряджає, мотивує, об’єднує. Над назвою довго не думали — “Співаймо заради перемоги”. Так з гуртом зробили близько 15 виїздів в різні громади.
А як взагалі в компанії сформувалася ця філософія соціально відповідального бізнесу?
— Це – глибоке переконання людей, які сьогодні працюють в МХП. Але це зародилося від власника, керівника компанії — Юрія Косюка. Він сам родом із невеликого містечка і традиційно був налаштований на співпрацю з сільськими школами, дитячими садками. Він створював якісь абсолютно нові речі, будуючи, наприклад, дитячу музичну школу в селі або стадіон, тоді коли цього ще ніхто не робив.
Спочатку соціальні проєкти були розосереджені: кожне підприємство в своєму регіоні реалізовувало щось практичне для громади. Але 2015-го ми вирішили всі ці активації об’єднати під єдиним крилом благодійного фонду “МХП – Громаді”.
Спочатку це був корпоративний фонд, діяльність якого була сконцентрована в межах 12 областей, де є наші підприємства. Але зміна породжує зміну, і на сьогодні ми бачимо запити не лише тих громад, де є наша присутність. Тож ми сьогодні стали фондом загальнонаціонального масштабу. Робимо це через партнерську взаємодію із профільними організаціями, які діють саме в благодійному секторі, з бізнесом, який також готовий підтримувати соціальний розвиток громад.
Що принципово змінилося в діяльності фонду за час повномасштабного вторгнення?
— Робота змінилася кардинально. В нас були відпрацьовані проєкти, були плани сформовані на 2022 рік. Ми почали реалізовувати їх у січні — на початку лютого. З початком повномасштабної війни ми дуже швидко переорієнтувалися. З кінця лютого і до кінця літа нашим безумовним пріоритетом стали потреби Збройних сил України. Далі – проєкти на підтримку переселенців, тих, хто цього найбільше потребує.
З’явилися зовсім нові виклики: купівля генераторів, облаштування укриттів у школах, садках, медзакладах, пошук і придбання реанімобілів, різної медичної техніки, на яку раніше не було такого “ажіотажу”.
Бізнес на сьогодні має працювати на перемогу. Ми навіть з Іваном Леньо, якого я вже згадував, сформували, наш девіз: ти або в ЗСУ, або для ЗСУ. Тож, об’єднавши зусилля, працюємо на перемогу.
Повне інтерв’ю дивіться тут: